Наукова тема

РОЗВИТОК ЛІДЕРСЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ КЕРІВНИКА ЗАКЛАДУ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ У ПІСЛЯДИПЛОМНІЙ ПЕДАГОГІЧНІЙ ОСВІТІ

Керівник теми: Костянтин Линьов, завідувач кафедри, кандидат наук з державного управління, доцент
Термін виконання: 2024 р. – 2027 р.

Актуальність теми дослідження.

Законодавство України (передусім базові Закони України «Про освіту» та «Про повну загальну середню освіту»), в тому числі й професійні стандарти керівника та вчителя закладів загальної середньої освіти, передбачають безперервний розвиток таких компетентностей, як лідерська (здатність здійснювати позитивний вплив на колектив школи; швидко реагувати на зміни, використовувати сучасні методи і форми комунікації, співпраці та взаємодії); емоційно-етична (педагогічна етика, культура спілкування, управляти власними емоційними станами, створювати позитивний психологічний клімат); компетентність педагогічного, соціального та мережевого партнерства. Це безпосередньо впливає на якість освітньої діяльності у школі, у тому числі застосування компетентнісного підходу до навчання та створення мотивуючого освітнього середовища.

В умовах трансформації освіти велика відповідальність за результати реформ покладається на керівника закладу загальної середньої освіти, від професійної майстерності та психологічної стійкості якого залежить успіх змін в освіті. Саме директор школи очолює роботу колективу зі створення освітньої програми закладу освіти, розроблення навчальних програм з освітньої галузі на основі модельних, спрямовує вчителів до їхнього професійного розвитку, до користування тими можливостями, які надані педагогічною автономією, до організації інклюзивного навчання згідно нового порядку тощо.

Дослідження щодо особистісної готовності керівника школи до змін, проведені фахівцями кафедри освітнього лідерства, виявили протиріччя між високою самооцінкою респондентів щодо свого ставлення до змін і запровадження інновацій в освіті та низькими рівнями таких показників, як «сміливість», «адаптивність», «толерантність до невизначеності», необхідними для ефективної трансформації шкіл та реалізації реформ в Україні. Більшість респондентів продемонстрували середній рівень за параметрами «пристрасність», «винахідливість» і «впевненість». Параметр «оптимізм» позначається достатньо низьким рівнем. Низькі показники за параметром «сміливість» можуть свідчити про викривлену та неконструктивну систему мотивації в роботі керівника ЗЗСО, а отже бути стримуючим чинником у прийнятті змін та реалізації нового[1].

В іншому дослідженні ми констатували наявність проблеми щодо вигорання у керівників шкіл і потреби набуття ними ресурсності. Респонденти зазначають, що мають проблеми зі здоров’ям: безсоння, погіршення пам’яті, наявність хронічної втоми, зменшення концентрації на виконуваній роботі, зменшення апетиту або, навпаки, переїдання, посилення агресивності, роздратованості, напруженості в стосунках з іншими, посилення пасивності, цинізму, песимізму, безнадії, апатії, збільшення прийому психостимуляторів (алкоголь, тютюн, кава, ліки тощо)[2].

Педагогічний колектив ЗЗСО, реалізуючи завдання розбудови Нової української школи, останні роки перебуває під потужним пресингом зовнішніх обставин (карантинні та пов’язані із введенням воєнного стану обмеження). І тому здатність як керівника, так колективу школи до міжособистісної взаємодії, роботи в команді, налагоджування соціальної взаємодії, співробітництва з колегами, попереджування та розв’язання конфліктів набуває великої ваги в сучасних умовах. Цю тезу підтверджують результати дослідження «Організація освітнього процесу в школах міста Києва в умовах воєнного стану», проведене фахівцями нашого Університету: «проблемою виявилась недостатньо налагоджена комунікація між учасниками освітнього процесу». І як загальний висновок – «діяльність закладів загальної середньої освіти в умовах воєнного стану потребує переосмислення традиційних підходів до її організації» [3].

Таким чином, реалізація реформи освіти в Україні потребує використання нової парадигми управління – лідерства, яке характеризується вмінням працювати з майбутнім, управлінням змінами на основі цінностей колективу школи, утворенням команд та розвитку організаційної культури нової якості, ефективним співвідношенням застосування влади і впливу, створенням умов для розвитку самоорганізації у колективі.

Еволюцію поняття «лідерство» досліджували Р. Стогділл, Б. Басс, Дж. Рост, які зафіксували відсутність універсальних визначень феномену. Науковці з Великої Британії та США схильні розглядати феномен лідерства, ґрунтуючись на одному з нижченаведених способів: інтерв’ю, співбесіду із видатною людиною щодо її філософію лідерства (М. Ешбі, С. Майлз); аналіз прикладів лідерства в оповіданнях, життєвих історіях, притчах, байках (Дж. Хантер, Н. Тічі); рефлексію щодо досвіду лідерства через спогади, мемуари (Д. Еліот, У. Саймон, Д. Ульріх, Н. Смолвуд), кейс-стаді (Г. Ейвері) тощо. Науковці з країн пострадянського простору у своїх дослідженнях феномену лідерства відчувають великий вплив своїх закордонних колег і ґрунтуються на їх методології.

Впровадженню лідерства у закладах освіти присвячені роботи Т. Буша, Б. Девіса, П. Ерлі, Ф. Інгліша, К. Лейтвуда, М. Лінча, Дж. Мерфі, П. Нортхауза, Р. Паркера, А. Харріс та ін. У вітчизняному науковому просторі виділяються праці С. Калашнікової, О. Нестулі, роботи у межах міжнародного проекту ELITE команди дослідників з різних університетів України.

Дослідники у сфері освіти є прихильниками різних теорій лідерства, користуючись множиною моделей: від бюрократичних, формальних, політичних моделей (менеджеральне, транзакційне лідерство), що відображають авторитарні стилі управління та відводять визначальну роль керівнику освітньої установи, до колегіальних, нелінійних моделей (трансформаційне лідерство – Б. Калдвелл, Дж. Спінкс, І. Салех, М. СвеХайн; постмодерне – Ф. Інгліш; етичне – Дж. Джіанкола, Дж. Хатчісон; розподілене – А. Харріс; лідерство-служіння – Р. Воллейс та інші), зорієнтованих на демократичні норми, цінності та активну участь співробітників в управлінні закладами освіти.

Особливістю нашого наукового дослідження є використання інтегральної теорії К. Уілбера, згідно з якою лідерство – це не просто історія про особливі якості чи навички особистості, або про команди в організації, що може бути необхідною, але недостатньою умовою для визначення. Лідерство – це інтегральне поняття, сутність та якість якого залежить від особистісного та професійного розвитку особистості як лідера, так і послідовників; від характеру взаємодії у колективі, організаційної культури, на основі якої розвивається організація. Але так само важливо у процесі розвитку лідерства у конкретному закладі освіти враховувати темпоральні та просторові характеристики, зовнішні впливи, такі як освітня політика у державі, тренди розвитку освіти, наявність відповідної нормативно-правової бази тощо. Все вищезазначене має безпосереднє відношення до того, якої якості управлінська діяльність буде продемонстрована керівниками закладів освіти у конкретному місці та у конкретний час.

Попри все вищенаведене констатуємо, що проблематика лідерства залишається малодослідженою у вітчизняному науковому просторі та потребує чіткого уявлення про еволюцію підходів до осмислення феномену лідерства, розуміння сутності та змісту лідерської компетентності, на основі яких базуватиметься дане дослідження.

Об’єкт дослідження – лідерська компетентність керівника закладу загальної середньої освіти.

Предмет дослідження – розвиток лідерської компетентності керівника школи у післядипломній педагогічній освіті в умовах військового стану та післявоєнної відбудови України.

Мета дослідження – обґрунтування та експериментальна перевірка змісту, форм та методів розвитку лідерської компетентності керівника закладу загальної середньої освіти в умовах військового стану та післявоєнної відбудови України.

Завдання дослідження:

проаналізувати наукові праці, аналітичні дослідження, інші джерела, присвячені вивченню лідерської компетентності керівника закладу загальної середньої освіти з метою уточнення категоріального апарату та термінологічної бази дослідження;
визначити концептуальні підходи до лідерської компетентності керівника закладу загальної середньої освіти;
розробити систему показників та характеристик стану лідерської компетентності керівника закладу загальної середньої освіти;
розробити навчальні курси та відповідне навчально-методичне забезпечення розвитку лідерської компетентності керівника закладу загальної середньої освіти;
експериментально перевірити дієвість розроблених навчальних курсів щодо розвитку лідерської компетентності керівника закладу загальної середньої освіти.

Результати виконання наукового дослідження будуть відображені у проміжних річних звітах, методичних рекомендаціях, матеріалах наукових конференцій, статтях, у т.ч. у фахових виданнях та журналах, що входять до наукометричних баз даних.

[1] К. Линьов, Д. Сабол, А. Коцюба, і О. Мерзлякова, «ОСОБИСТІСНА ГОТОВНІСТЬ ДО ЗМІН КЕРІВНИКА ЗАКЛАДУ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ МІСТА КИЄВА: РЕЗУЛЬТАТИ АНАЛІТИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ», OD, вип. 36, вип. 1, с. 19–38, Квіт 2022.

[2] Линьов , К., Сабол, Д. (2024). ПОЗАРОБОЧИЙ ЧАС КЕРІВНИКА КИЇВСЬКОЇ ШКОЛИ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ. НЕПЕРЕРВНА ПРОФЕСІЙНА ОСВІТА: ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА, 78(1), 44–55. https://doi.org/10.28925/1609-8595.2024.1.4

[3] Організація освітнього процесу в школах міста Києва в умовах воєнного стану: аналітичний звіт / Л. Хоружа, М. Братко, Л. Гриневич та ін. Київ: Київський університет імені Бориса Грінченка, 2023. 60 с.

Реєстраційна картка НДДКР_0124U004622